*Власне не “Задарма”, але як “Дар”
Сьогодні вівторок, вихідний, день Конституції.
Потрібно наповнити чимось цей день. Зранку звична рутина, тоді відніс речі в ящик для потребуючих, тоді купив тортик — відсвяткувати закінчення навчання.
Зранку мені наснився сон, немов я сиджу із моїми знайомими у класному кафе в самому центрі парку, радісна атмосфера, всім добре, а за вікном поліцейські з натовпом повели жінку, яка немов заклякла на місці, а прямо під вікнами влігся молодик весь пошарпаний, в ранах. А нам всередині весело, панує така невимушена атмосфера свята. Пригадую, поглянув на того хлопця, а він увесь в ранах, апетит одразу зник. Проснувся.
В ранок понеділка у мене була надія прожити цей тиждень із заголовком “БЕЗ РОЗДУМІВ. НЕХАЙ ДУМКИ ПЛИВУТЬ ПОВЗ..”, але ж на тобі, оце так сон. Тепер поряд зі мною ходить відчуття провини, а роздуми бажають окупувати весь мій простір в мозку. Пригадую у одному із заголовків статті була фраза: “Мій розум хоче мене вбити”, — так ось, мій розум явно бажає звести цей вихідний на ніщо, або ж навпаки, хоче мене чомусь навчити.
Чому мене огортає відчуття провини після даного сну? Мабуть тому, що не раз проходив повз безхатьків, які валялился на вулицях біля будинків, і просили милостиню, деякі з них мали безліч ран. І певно ключова фраза — це проходив повз. Ні добрим словом, ні гривнею, але тільки думкою співчував, а ще відчував певну огиду й страх поряд, а радше боявся колись стати одним із них. Мені й досі трохи стидно й ніяково бодай обмовитись словом до них. Останнього разу, коли кидав милостиню жебрачці, зробив це якомога швидше, ніби це не я, і мене там не було. Якось так є.
Чого може навчити цей сон? Мабуть проявляти більше емпатії до людей, які з тих чи інших причин збирають милостиню, чи живуть на вулиці. Чи варто розраховувати, що я, як добрий самарянин із притчі, візьму безхатька на ослика, довезу до помешкання, оброблю рани, нагодую, а тоді дам йому просто піти? Відверто — ні. Я це трактую, як дозріти, до такого рівня доброти й любові, що ладен це зробити. Я цього не відчуваю. Натомість, на моєму рівні, у мене є інший набір інструментів для допомоги: пригостити булочкою, подарувати продуктовий набір, подати милостиню. Так, це геть не покращить його становища в глобальному плані, проте можливо трішки зігріє його серце, і дрібку наситить. В першу чергу, такий прояв доброти потрібен мені самому. Як би це егоїстично не звучало, але кожен прояв доброти, який я здійснюю — потрібен мені ж самому. Чому? Бо щось після цього змінюється в мені, і на мить стає так добре на душі.
А ще хочу сказати дякую за цей сон. Не знаю, хто там на небі крутить стрічки, і підбирає контент на ніч, але після даної, у мене відкрилися очі трішки ширше, і я вирішив зробити одну добру маленьку пожертву.. але без хвалькуватості, і деталей звісно.
