Обід. Перерва. Якраз час переключити увагу з роботи на щось просте, зрозуміле, красиве, і живе. Виходжу на подвір’я, а там Бабине Літо, вишня з медовим листям, розквітла кризантема (саме так її називає наша сусідка), бджоли засмагають на бутончиках чорнобривців, ну і Сонечко так гріє, немов обіймає на прощання. Так і хочеться вмоститися біля нього, притулитися, і довго-довго грітися.
Позаду дому мама. Працює на вулиці. Їй це приносить задоволення. Ще й в таку погоду. Пограбати, постригти, привести до порядку клумбу, щось посадити, пересадити, зібрати насіння, як пчілка, завжди в роботі. Її плід — краса.
А й справді краса. Підійшов до неї зі словами: “чисто, прибрано, красиво,- коли прикласти руку”. І тоді подумав про протилежне: а як не прикласти рук, не приділити час, залишити як є— тоді грядки заростуть буряном, красиві декоративні дерева стануть велетнями абиякої форми, не зібрані плоди зіпсуються, пропадуть, обпадуть на стежку, а сад стане закинутим. Сам по собі. Без тої краси та привабливості.
А тоді провів паралель з думками. Сад думок. Думаю про добре, фільтрую не добре, надіюся, вірю, переглядаю мрії, ставлю цілі, тоді їх змінюю, формую цінності — приділяю увагу. Вкладаю в це час. Пораюся в саді думок. І цей сад стає красивим. І навіть в похмурі дні, коли важко, страшо, нестерпно, сад залишається прибраним, і в ньому можна знайти спокій. Перечекати бурю. Дочекатися сонячних днів. Вистояти.
Відверто, з мене так собі садівник, я тільки вчуся, аматор, що в живому саді, що в саді думок. Бувають періоди, коли надія перетворюється на зів’яле листя, віра черствіє немов перестиглі плоди, мрії відживають і пропадають, як ті однорічники, цілі так і не проростають через непрополений бур’ян. Тоді не красиво. Тоді взагалі ніяк. Ну таке. Сіро. Похмуро. Навіть коли сонце. А коли буря, тоді геть накриває, пробігає хвилею суму, самотністю, приходить тривога, страх. Не комфортно. Геть не ок.
Десь таке вчув цікаве по радіо: “Чим більший внутрішній світ, тим більше уваги він потребує”. Так і є, адже зі збільшенням площі саду, та кількості живого в ньому пропорційно зростає кількість зусиль, які необхідно в нього вкласти. Але не все так зле, у великому, густонасадженому саді й краси можна знайти більше, і думок, ідей, бажань, мрій. Але і зворотній бік — кількість часу та зусиль.
Але добре, що у кожного є можливість самому вибирати…
Усе. Ось цим і бажав поділитися.
І на завершення. На цьому клаптику простору. Хочу висловити подяку.
Дякую Боже за допомогу, Ти завжди допомагаєш досягти там, де мені не під силу зробити це самотужки.
Твій V.
