… добре, що сьогодні, хтось згадав про мене у своїх молитвах.
І все знання моє, немов один великий незавершений пазл.
Не знаю, як правильно розпочати, отож розпочну відразу з головного. Якраз ось в процесі подорожі історією Томаса Мертона “Семиярусна гора”, і вчора дочитався до наступного:
Найгірше, що може трапитися з людиною в цьому житті, — це втрата уявлення про дійсніть. Найгірше, що трапилося в житті зі мною,- це запеклість моїх гріхів у мерзенному холоді та байдужости навіть перед обличчям смерти.
Мало того, сам собі я нічим не міг зарадити. Не було жодних засобів, жодних природних способів вийти з цього стану. Тільки Бог міг мені допомогти. Хто молився за мене? Колись я це дізнаюся. Така благодать дарується за промислом Божим саме через молитви інших людей. І завдяки молитвам когось, хто любить Бога, я був того дня визволений з пекла, в якому, сам того не усвідомлюючи, був увʼязнений. @Томас Мертон “Семиярусна Гора”
Цей досвід, про який говорить автор, я вже десь бачив, і мені так закортіло пригадати ще раз цей момент, і викласти його сюди.
“Мені зустрічалися такі сім’ї, в яких якась бабуся висохла, лежить собі — як “одуванчик”. Онуки, правнуки її люблять. Їсть вона як пташка. Поклює чогось і з якоюсь книжкою лежить, читає. Псалми якісь там. Про себе щось муркоче. А навколо всі «бігають». Діти — на навчання. Правнуки — в садок. У тих — бізнес. Ті — на відпочинок. У всіх все добре. Всі бабусю люблять. Бабуся лежить, нікому нічого не робить в принципі — ні хорошого, ні поганого. Просто лежить з книжкою. Потім бабуся помирає. Її відспівують. Предають її землі. Здійснюють по ній «дев’ять днів», потім «сорок днів». І до сорокового дня приходять внуки, діти і говорять. «Щось у нас в житті все перекосилося. Щось бізнес наш не «пляше». Щось ми всі перехворіли. Щось ми всі пересварилися. І таке враження, що бабуся тримала нас на плечах — всіх». Цей «Божий одуванчик», цей «горобчик в ліжку», він — з цією книжкою в руках тримав усіх на плечах. А вони ж, думають, що «ми всі такі розумні». «Я ж бізнес свій створив тому, що я — такий розумний». «А я такий великий дизайнер, художник — тому що у мене великий талант. Та за мною Європа плаче. Мене скоро з руками відірвуть ». Вони всі думають, що вони такі всі генії. А ця геніальність вона має різне коріння. Просто якась свята, яка тобі здається непотрібною, людина за тебе молиться. І все”.
прот. Андрій .
В продовження історії, як кінцівку, останній пазл, після якого вже видно якою буде картина, хочу добавити коментар, який почув під час сьогоднішньої проповіді:
Незважаючи ні на що, на нашій Землі все ще є світло, яке дає надію на мир, і добре майбутнє. І цим світлом є молитви вірних та монахів, які люблять Бога.
- Пишу, бо хочу ще раз, колись, споглянути на цю картину. Як на мене, пазли добре зійшлися. Не хочу їх розгубити.
